Главная » Статьи » Статьи 2018 » Не в горах щастя!

Не в горах щастя!



З Христиною Лазюк ми знайомі давно. В свої молоді роки Христя мама двох чудових діток, успішний кондитор та людина, яка знайшла себе в горах. За чашечкою кави поговорили, як можна поєднати все це.



З твоїх постів можна зробити висновок, що гори заволоділи тобою. Що там такого магічного?


Вся магія відбувається в голові. Гори в моєму житті з'явилися в переломний для мене момент. Там я відчула, що все в житті пізнається в порівнянні, там виходиш з зони комфорту. Отримуєш велике задоволення від того, що можеш випробовувати себе, чого вартий.




Щоб дійти до вершини треба подолати непростий шлях. Що при цьому відчуваєш, про що думаєш?


Цікаві питання. Перед будь якою мандрівкою, одноденною чи багатоденною завжди трохи хвилююсь. Всі думають, що в гори тікають щоб подумати, переосмислити, а я в гори ходжу, щоб насолодитись відчуттям свободи. При підйомі , коли тільки починаємо набирати висоту, завжди з'являється думка, що я тут роблю. Все ж таки- це важко, особливо коли на спині рюкзак кілограмів 10.



Тіло ще не до кінця розуміє що, куди і головне навіщо? А розум добре пам'ятає приємні відчуття і моменти попередніх походів. Зазвичай конкретно про щось не думається, часто ловлю себе на думці, що я просто слідкую за правильним диханням.



....йшла четверта година підйому на зимову Говерлу, ніч( виходили на маршрут о 3.30 ранку) в голові багато суперечливих думок. Одна з них: чи достатньо одного зимового сходження для наступного походу на г. Піп Іван Чорногірський.



Та коли вийшли на вершину, хмари розійшлись і перед очима відкрилась неймовірна прекрасність гір. Всі сумніви щодо наступного сходження відкинулись самі собою. Тому за три тижні знову був зібраний ранець для нового походу.

 

   

В мене було відчуття коли втретє в житті спускалась з схилу на лижах, що це так само круто і божественно, як народити дитину. Чогось такі асоціації в мене нафантазувались. З чим ти можеш порівняти відчуття підкореної зимової вершини?



Не повіриш, але я сказала те саме. Коли йдеш вночі крізь туман і вітер, втома, то холодно, то жарко, п'ята година підйому. Ти розумієш, що вершина вже десь близько, але крізь туманний і хмарний ранок її ще не видно. Йдеш і ось ти на вершині, бачиш те все неймовірно гарне і забувається втома, яку ти відчував 5 хв назад. Так само, як і народжувати важко. Та коли тобі в руки кладуть маленький клубочок, то забуваєш всю біль, яку пережив 5 хвилин назад.





Круть. Доречі про дітей. Їх в тебе двоє, як гадаєш, чи варта дітей брати в похід і якщо так то з якого віку.



На мою думку тут все індивідуально, якщо батьки цим горять і жоден не проти, то діти не мають зупиняти. Все таки не діти мають керувати батьками, все таки вони ватажки зграї. Мої діти знають, що мама ходить в гори, вже починають цікавитись чи візьму їх з собою. Це не може не тішити. Думаю, що цього літа виберемось на невисоку гірку, їм цікаво, як це готувати в казанку і спати в наметі.



Щодо віку, то на моїй пам'яті, в похід на зимову Говерлу батьки взяли майже півторарічну дитину, але вона вела себе краще ніж деякі дорослі.





А що там смачного готують в казанку? Що треба з’їсти, щоб були сили йти вперед?



На природі та ще й при хорошій компанії смакує все, навіть ті продукти, які я зазвичай не вживаю. Наприклад, в осінньому поході ми вполювали гриби, була смачнюча гречка з грибами. В одному із зимових походів Яночка приготувала такий борщ, що скільки б не їв було мало. Пам'ятаю свій перший чотириденний похід.



..Двадцять людей, які вперше в поході. Третій день почався з того, що зранку пішли до вівчарів по місцевий сир. Вийшли на маршрут і голос з натовпу "а давайте йдем до річки"( так зазвичай починаються всі пригоди). Пішли шукати річку і опинились на "незвіданих стежках України". Збившись з маршруту, блукали важким спуском через сосни і каміння.



Дійшли до річки та під стукіт дощу нарізали ранковий сир. Готували незабутній гороховий суп і вже ніхто не ховався від дощу. Хто взутий, хто босий, змучені і щасливі сьорбали коньяк в медичних цілях, бажали один одному всього найкращого. Ось так за дружньою вечерею подружились, потім всі назвали цей вечір кращим моментом мандрівки.





Щоразу заводиш нові знайомства в мандрівках. Хто ті підкорювачі вершин?



Якось мене запитали чи мені не страшно з чужими людьми в горах. Насправді в таких умовах люди відкриваються швидше. Біля вогню, після спільної вечері зазвичай маємо вечір знайомств. З кількома людьми стала друзями. Ми спілкуємось, з одними ходили в спільні походи, інших надихнула піти в перший. Головне в гори йти за власним бажання, бо люди часто йдуть за компанію, не усвідомлю-ючи , що це не завжди може бути легка прогулянка. Тоді починають нити "Чи довго ще?" "Я більше не можу!" тоді я йду і думаю "мінус один".



Кажуть, що 10 % втрат допускається)





І на останок, яку вершину треба подолати чи скільки шляху пройти, щоб бути по-справжньому щасливим?



Колись, років 10 тому, коли мені бажали щастя, це звучало так банально, подумаєш бути щасливим що тут такого. Особисто для мене шлях був довгий, щоб відчути те щастя яким я наповнена. Немало небагато 30 років. Можливо тридцятка стукнула добряче але в цей час я також відкрила для себе гори. І тут до мене дійшло, що все в нашій голові, що ми щасливі не від того що подолали певну вершину чи пройшли 20 км маршруту за день, нас роблять щасливими емоції, які ми при цьому відчуваємо.





Потім ми згадуємо не так тих 20 хв на вершині, ми згадуємо, що пережили на шляху до вершини. Це так само як і в стосунках між людьми, ми не просто любимо/скучаємо за людиною, як за фізичним тілом, ми любимо/скучаємо за емоціями які відчуваємо поряд з людиною. Якщо чогось бракує, то розуміємо, що нема за чим скучати/любити.





Не в горах щастя, щастя відчувати, що ти живеш, а не існуєш! А вже яким чином ти цього досягнеш залежить тільки від тебе! І звичне побажання від мене "Щастя всім!!!"


Отзывы

Добавить комментарий

Поля отмеченные * обязательны. HTML тэги отключены.

Если не можете разобрать код, нажмите на него. Картинка будет заменена.